(жартома про серйозне)

 Красивою і водночас страшною справою є досягнення стандарту породи в собаківництві. Упродовж довгих років доводиться працювати над тим, щоб закріпити в поколіннях  певні риси характеру собаки, які б згодилися  або в мисливстві, або охоронній чи пастушій службі. Так само треба закріпити й зовнішні ознаки, що характеризують породу: форму вух, довжину шерсті й окрас. За тисячоліття людина вивела сотні порід своїх чотирилапих друзів, більшість з яких характеризуються неповторністю й красою. Але є також страшний бік цієї справи, коли безжально знищують цуценят, до зовнішності яких матінка-природа вирішила додати щось інше, ніж те, що собі задумали собаківники. Ще донедавна, дотримуючись безглуздих стандартів породи, собачатам нещадно відрізали хвости й кромсали вуха. Аж поки захисники тваринного світу не почали активно протестувати проти таких знущань над тваринами. Тепер ці примхи моди поступово відходять у минуле. Попри те деякі представники собачого роду, які бездоганно відповідають стандартові своєї породи, настільки схожі одні на других, що лише господар, знаючи тонкощі зовнішності свого вихованця й особливий вираз його морди, зможе відрізнити його серед інших. Саме така абсолютна відповідність стандартові породи якось зіграла злий жарт з моїм знайомим собаківником.