Учені ще досі не прийшли до єдиної думки, хто з існуючих нині диких тварин був прародичем собаки. Найпоширеніша теорія походження собак визнає, що розмаїтий світ наших чотирилапих друзів пішов від вовків, яких приручили первісні люди. Проте, як відомо, вовки погано піддаються одомашненню й скільки вовка не годуй, він і далі в ліс дивиться. Окрім того, вовки досить агресивні й незалежні тварини, а тому люди для них можуть бути об’єктом здобичі, а не партнерами для полювання. Існує також теорія, що люди спочатку приручили шакалів, які селилися біля стоянок людей і своїм гавкотом давали знати про наближення хижаків. Ще одну версію зоологи висунули на користь койотів, які на відміну від вовків, схильні підходити близько до жител людей у пошуках їжі, при цьому харчуючись недоїдками й не нападаючи на людину. Своє вагоме слово висловили й генетики, визначивши, що у вовка й собаки існує однакова кількість хромосом – 78. А ось археологи, віднайшовши в давніх печерах черепи первісних собак, були здивовані, що вони відрізняються від черепа сучасного вовка. Отож, скоріш за все колись існував якийсь інший, давно вимерлий вид вовкоподібного пращура, який і дав початок собачому роду. Вчені навіть припускають, що собаки походять від декількох доісторичних видів. Цікавим також є факт, що собаки водночас з’явилися на різних континентах: на півночі Африки, в Європі, в Азії. 

    Тож якими були давні первісні собаки? У Швейцарії вдалося знайти останки собаки, вік яких приблизно 10 тис. років. Це був невеликого зросту собачий представник, якого назвали торф’яним або болотним собакою. З переходом до осілого способу життя людина стала культивувати певні риси поведінки собак і таким чином створювала різні породи, одні були пристосовані до пастушої роботи, інші – до полювання. Процес виведення порід тривав тисячі років, актуальний він і нині. Скажімо, на пам’ятках давнього Єгипту, вік яких налічує 4-5 тис. років, зображено собак різних порід: високих, схожих на гончих, і  коротколапих –  норних. На ассірійській пам’ятці давньої архітектури віком більш як 2,5 тис. років майстри увічнили великого мастіфа. Усе це є свідченням того, що собаки протягом усього історичного процесу були невід’ємною частиною людського існування, об’єктом селекційної роботи й неабиякою гордістю людини.

     Нещодавно вчені опублікували список з 14 порід собак, аналіз ДНК яких засвідчує їхнє давнє походження. Ці породи сформувалися одними з перших і зустрічаються на великій території, яка охоплює Близький Схід, Сибір, Аляску, Тибет, Африку. Ось список цих собак, а країни, на території яких вони були виведені , названі з урахуванням сучасної географії:

1. Акіта- іну – Японія

2. Аляскінський маламут – Аляска

3. Афганська борза – Афганістан

4. Басенджи – Конго

 5.  Лхаса апсо – Тібет

6. Пекінес – Китай

7. Салюкі – Іран

8. Самоїдська собака – Росія

9. Сіба-іну – Японія

10. Сибірський хаскі – Росія ( докладно тут:Увага! Пропав хаскі)

11. Тибетський тер’єр – Тибет

12.Чау-чау – Китай

13. Шарпей – Китай

 14. Ши-Тцу – Китай

Середній вік цих порід – 2-3 тис. років, акіта-іну, виведена майже 4 тис. років тому, селюкі – майже 5 тис. років.

   Проте, ретельно проаналізувавши цей список, я прийшов до висновку, що він далеко неповний і його можна продовжити. Перша порода, яка мені спала на думку, і яку чомусь не включили до списку – алабай. Ця давня порода була відома вже 2 тис. років тому, а деякі дослідники навіть визначають значно раніше її походження – майже 4 тис. років.

   Крім давнього походження, цих собак об’єднує складність дресирування, впертість і не бажання підкорюватися. Річ у тім, що первинна селекція не ставила собі за мету створити собаку, яка б безвідмовно підкорялася людині. Тут сповідувалася інша мета: полювання, їздова робота чи декоративність, як у випадку з пекінесами. Адже знаємо, що пекінесів розводили  в імператорських палацах правителів Китаю, де вони вільно розгулювали, а спеціальні наглядачі виконували всі їхні забаганки. Нинішні пекінеси успішно зберегли в своїх генах манери своїх імператорських родичів, а тому просто таки вимагають до себе шанобливого ставлення господарів і не визнають жодного насильства й підкорення своєї персони.

  Важкі у дресируванні афганські борзі, чау-чау, шарпеї. Безперечно, проти краси важко встояти, тому вишуканий екстер’єр цих собак підкорює серця їхніх власників, які прощають своїм улюбленцям непослух і різні витівки. Проте треба пам’ятати, що  собаки саме цих порід потребують до себе підвищеної уваги й обов’язкового дресирування. Доводилося зустрічатися з багатьма дресирувальниками, які не беруться за такі екзотичні породи, боячись не справитися з ними. Їхня головна парафія – німецькі вівчарки, які значно простіші в поведінці і яким від покоління в покоління генетично закладали службу й підкорення людині.

  Однак не варто остерігатися складних порід, адже все те, у що вкладено працю, кошти, наполегливість, старання завжди цінується значно більше, ніж те, що дісталося легко й задарма. І коли поруч з господарем спокійно й гордо ступає вихований і доглянутий собака давньої породи, яку можна знайти на античних фресках, це заслуговує захоплення.

А що ви думаєте про це? Поділіться. Ваш коментар цінний для мене! Задавайте питання і я обов’язково відповім Вам!