Ієрархічні взаємини – це властивість зграйних і стадних тварин, їхня можливість згуртуватися й вижити в непростих природних умовах. Ймовірно тварина відчуває себе безпечніше, коли їй зрозуміло, хто в домі господар. Якщо людська сім’я не пропонує собаці модель ієрархічних взаємин, він починає створювати їх сам.
Місце тварини в зграї визначається її фізичною силою, агресивністю, особливостями нервової системи, статтю, віком, а також розумовим розвитком. На ранг підростаючих цуценят може впливати ранг їхніх батьків. Зовсім малі цуценята перебувають поза ієрархічною структурою, принаймні їм прощається дуже багато. Ієрархічні взаємини у вихованні та навчанні (дресируванні) полягають у тому, що управляти поведінкою і навчати цуценят має право лідер або домінуюча тварина.
Ієрархічна структура людської сім’ї також визначається безліччю факторів. Навіть найпростіша сім’я, що складається з батька, мами, дитини й бабусі, може мати декілька форм. Скажімо, не виключається лідируюча роль бабусі або дитини. Цуценя, потрапляючи в людську сім’ю, швидко стає розуміти – «хто є хто», навіть, якщо лідер і не спілкується з ним. На очах у хвостатого малюка лідер людської сім’ї керує поведінкою її членів і вони підкоряються йому. Упевнена інтонація, чіткі рухи, своєрідна міміка і жестикуляція – все це дуже зрозуміло цуценяті за своїм значенням.
Оцінивши ситуацію, маленький пес, дорослішаючи, буде намагатися зайняти місце ближче до лідера, а то й змістити його, адже так керують твариною інстинкти виживання, закладені в її генах. Близькість до ієрархічної вершини гарантує достаток харчового ресурсу, зручне місце для відпочинку і найкращі умови для виживання майбутнього потомства.
В силу біологічних особливостей, завдяки імпринтингу (фіксації в пам’яті), людина сприймається молодими тваринами як власна мати, опікунка. Для наших цуценят така плутанина полегшується тим, що вони практично позбавлені спілкування з собі подібними і змушені або вважати себе людьми, або нас – собаками.
Поки цуценя мале, родич (будь-який член родини, який годує, доглядає і вигулює) користується безмежною довірою і необмеженим кредитом на будь-які способи впливу на цуценя. Цуценя постійно ходить за ним, сумує без нього і навіть прощає завдавання болю з його боку. Всіх членів сім’ї-зграї воно також любить, всіляко демонструючи позу підкорення, і свою приналежність до цуценячого віку. Так триває до шести місяців, а у деяких собак трохи довше.
Підрісши, цуценя стає більш незалежним, але в силу ще не завершеного процесу фізичного розвитку, продовжує ставитися до всіх членів сім’ї як типовий субдомінант. Господар, який супроводжує його на прогулянках, скоріш за все, стає для нього лідером. Цуценя поки що розгублене в незнайомій місцевості й у нових для себе ситуаціях, ще багато чого не знає і не вміє, тому легко віддає людині право керувати собою.
Більш ширше тему ієрархії собак я розглянув у статті : Зграя. Як не стати підлеглим у свого собаки
Початковий період соціального розвитку цуценяти дуже оманливий за своєю суттю, особливо для власників великих, схильних до агресії собак. Здається, що цуценя середньоазіатської вівчарки залишиться на все життя таким же люблячим, слухняним, грайливим і добрим. Однак, ближче до року настає період, коли цуценя починає відчувати себе дорослим собакою. Він вже виріс і освоївся. Навчився орієнтуватися на території, де живе, здобув навики спілкування з людьми й іншими собаками. Він став відчувати впевненість у своїх діях. Нарешті настає момент, коли опікун і лідер йому вже не потрібний.
Більше того, молодий собака може відчувати в собі сили для того, щоб очолити зграю, і починає виборювати вигідне місце в ієрархічній структурі сім’ї. Боротьба може проявлятися в різних формах – від простої непокори й ігнорування власника на прогулянках, до відкритої агресії при спробі керувати собакою. Молодий собака ще підпорядковується лідеру сім’ї, але якщо його припиняють виховувати й дресирувати, може вступити в конфлікт з ним.
Дозволивши собаці посісти в сім’ї високий ієрархічний ранг, члени сім’ї втрачають право на управління його поведінкою. Собака не тільки перестає їх слухати й підкорятися їм, але й сам робить спроби керувати їх поведінкою. Особливо дістається тим, хто займає нижчі місця в ієрархії сім’ї, а це найчастіше – діти й люди похилого віку.
Тому, щоб не бути підлеглим у свого собаки й не остерігатися чергових його укусів, станьте ви для нього лідером. Збудуйте стосунки правильно! Так, щоб вони переросли в дружбу, взаєморозуміння й повагу на довгі роки для вас і на все життя для вашої собаки.
А що ви думаєте про це? Поділіться. Ваш коментар цінний для мене! Задавайте питання і я обов’язково відповім Вам!
