Між тими, хто поруч уже не одну тисячу років, хто допомагав одне одному вижити з часів сивої давнини, між істотами, які завжди вважали себе друзями, розпочалася війна. Ця війна щороку забирає життя з обох воюючих сторін. Ось короткі зведення з цього кривавого протистояння.

   На Чернівеччині на дев’ятирічну дівчинку, яка прийшла до подружки в гості, напав ротвейлер. Пес несамовито рвав дитину,  в результаті чого спричинив скальповані рани голови й обличчя, переломи кісток черепа. Медики не змогли нічого вдіяти, стікаючи кров’ю, дитина померла.

   Чотири люті вівчарки стерегли територію, що була загороджена дротом під напругою у Бориспільському районі на Київщині. У якийсь час стався перебій напруги, собаки безперешкодно залишили територію і вже невдовзі знайшли жертву, на яку спрямували всю свою нерозтрачену агресію. Вони на смерть загризли атовця, який саме повертався від мами  з різдв’яної гостини.

    У Козятинському районі, що на Вінничині, на власному подвір’ї від собачих укусів загинула 72 річна жінка. Два сусідських стафордширські тер’єри проникли на подвір’я, накинулися на бабусю, яка саме вийшла з хати, й стали її безжально шматувати. Жінка померла на місці, а великі багряні клапті снігу, просякнуті кров’ю безневинної жертви, наводили жах.

   А тим часом на протилежному боці з боями у відповідь воюють доґхантери. Безжалісні собаконенависники підкидають отруту в місцях вигулювання собак. У страшних муках на очах своїх господарів важко вмирають безневинні собаки. Доґхантери спалюють собачі притулки, вони біснують від одного вигляду собаки. Рівень агресії цих нелюдів зашкалює і кожне загублене собаче життя, вважається для них здобутком. Неоголошена війна триває…

    Немало випадків, коли собаки нападають на своїх господарів. У мить спалаху собачої агресії господар стає ненависним ворогом. Часто люди, яких покусали власні собаки, потрапляють до лікарень із серйозними ранами. До того ж існує закономірність: коли собака вкусив свого господаря один раз, не забариться і наступний. Не так давно ЗМІ повідомляли про випадок, коли оскаженілий бордоський дог напав на свою господиню, а також на її гостей – дванадцятилітню дівчинку та молоду жінку. Загалу стають відомі лише кричущі факти, які вражають трагізмом. А тим часом щодня, десь у містах і селах трапляються сутички між собаками і людьми, які закінчуються кривавими ранами. Неоголошена війна триває…

  До мене часто звертаються власники службових собак з єдиним проханням: розбудити в собаки агресію , щоб він охороняв територію. Такі горе-господарі навіть не усвідомлюють, що для охоронно-захисної служби собака мав би досягнути річного, а ще краще – півторарічного віку, щоб стати фізично й психічно сформованим. Вони обурюються, що 6-9 місячні цуценята лякливі й грайливі, а в кожному чужинцеві, що заходить на подвір’я, бачать об’єкт для гри. Чому собака в шість місяців нікого не шматує? Ми ж за нього заплатили гроші, годуємо, а він такий невдячний? Може, бракований? Коли починаєш у розмові з таким господарем говорити про обов’язковий курс команд послуху, який собака має вивчити ще в дитинстві, у відповідь доводиться чути обурення:”Мені не треба цього цирку!”. Тоді задаю наступне запитання: “А ви зможете забрати кістку в свого собаки, коли він її гризе?”. Відповідь знаю наперед, оскільки вона завжди в усіх однакова: “Він же мене вкусить!”  Так, невихований собака вкусить свого господаря, а потім – його дружину і дітей. Потім він покусає сусіда, який прийшов у гості, а потім випадкового перехожого, який  ішов дорогою. А потім цього собаку тихцем по-сусідськи отруять або після трагічного випадку вилучить і знищить поліція. Ось і циркові кінець.

   А тепер без іронії. Я розділив би собак на три категорії. До першої належать собаки, які живуть вільно і дико. Вони часто згуртовуються в зграї, так як це робили їхні предки в природі. Вони успішно співіснують з людьми, проте незалежні від нас. Людей вони сприймають або як об’єкт небезпеки, якого треба остерігатися, або як джерело їжі. Таке співіснування триває з часів одомашнення собак.

   Друга категорія (таких чимраз менше) – звичайні Бобики-дворняги, яких усе їхнє життя тримають на прив’язі. Бідолахи так і вмирають біля своїх стареньких будок, навічно припнуті до них. Уся їхня радість – це миска помиїв. Як і всі собаки, вони радісно зустрічають своїх господарів-мучителів, які зазвичай не звертають на прояви симпатії жодної уваги, оскільки прирівнюють їх до іншої худоби. До таких собак претензій не може бути, хіба що співчуття до їхньої гіркої долі.

    І нарешті до третьої категорії належать собаки, що живуть у соціумі, спілкуються з людьми й мають адекватних господарів. Власне, з такою категорією я і працюю. Таких собак беруть для охоронної служби, для полювання, для компаньйонства. Але існує для них одна умова: собаки, які живуть серед людей, повинні жити за людськими правилами, не залежно від того чи вони охоронці, чи циркачі. Такі собаки мають бути КЕРОВАНИМИ. А здійснювати керування можливо лише навчивши їх команд послуху. Виконання елементарних команд: «до мене», «сидіти», «лежати», це – не цирк, а підняття статусу господаря в свідомості собаки, визнання його лідерства, підкорення йому. Господар має мати над собакою владу й у разі конфлікту собаки з чужинцем командою відігнати його. Інакше розлючений собака в стані підвищеної агресії зі злодія перекинеться на господаря, якого не поважає і який раптом вирішив перешкодити  розправі з ворогом. І нарешті про кістку: саме можливість забрати в собаки смачну кістку чи запхати руку в миску з їжею, є найвищим показником довірливих стосунків між господарем і псом. Але добитися таких стосунків можна лише терплячим спілкуванням і довготривалим спільним навчанням, а не криками й побоями вихованця. Коли ж господар остерігається свого собаки, а пес не довіряє людині, це – не стосунки, а звичайне співіснування, що може перерости за певних умов у серйозний конфлікт. Тут до війни вже недалеко. Також процес безконфліктного забирання кістки потрібний, щоб у разі потреби вибрати з пащі собаки якийсь небезпечний предмет і таким чином урятувати здоров’я або й життя вашого собаки. Якщо собаки проходили б початковий вишкіл, можна було б уникнути більшої частини трагічних випадків.  

   Собаки – істоти високого розвитку, з ними треба спілкуватися і займатися. По тому як господар поводиться зі своїм собакою, можна судити про його моральний та інтелектуальний рівень. Як дбайливий батько дає своїй дитині престижну освіту, так і добрий, адекватний господар повинен соціалізувати свого собаку і пройти з ним курс дресирування. Інакше війна триватиме далі й збиратиме все нові жертви.

А що Ви думаєте про це ?  Поділіться. Ваш коментар цінний для мене ! Запитуйте і я обов’язково відповім Вам !