Практично всім представникам собачого роду притаманний задиркуватий і сварливий характер. Тому на вигулах, де збираються різношерсті компанії, часто відбуваються різноманітні сутички. Іноді такі розбірки виглядають дуже страшно й наводять жах на господарів. Детальніше читайте в статті: « Агресія – емоції на межі життя і смерті». Отож, власникам собак необхідно знати деякі особливості поведінки собак у таких ситуаціях і як при цьому самим поводитися, щоб нікому не нашкодити.
-
По-перше треба розуміти, що не всі сутички є серйозні й небезпечні. Нападаючи на свого опонента, собака не завжди має на меті завдати ран. Часто це лише демонстрація своєї переваги, яка супроводжується гарчанням, гавканням й іншими шумовими ефектами. Треба розуміти, що власна щелепа з зубами для собаки є доволі тонким інструментом, яким тварина володіє досконало. Це не лише орган для харчування чи оборони, це ще й тактильний орган, за допомогою якого тварина спілкується, щось на зразок нашої руки. Тому щелепою собака може розгризти тверду кістку, завдати ран, але тією ж щелепою може делікатно взяти господаря за руку чи перенести новонароджене цуценя. Часто самка, нападає на кобеля, демонструючи укуси, гучне підвискування, насправді не має на меті завдати йому болю. Вона просто відганяє його, щоб припинити набридливі залицяння. Схожа поведінка спостерігається й у дорослих собак, які виховують юне покоління. Дорослий пес, наче б то прикушує цуценя, штовхає його на землю, а той падає і голосно верещить, щоправда, з переляку.
-
По-друге, не всі сутички закінчуються гризнею, іноді вистачає звукової перепалки. Собача бійка зрідка починається без попередження. Раптово кидаються один на одного лише давні запеклі вороги або бійцівські собаки, навчені воювати. Перед боєм собаки погрожують суперникам страшним риком, настовбурчують шерсть на загривку, намагаються здаватися великими й страшними. Підсилюються ці ефекти, коли на другому кінці повідка є господар. Тоді собака відчуває підтримку лідера, часто-густо переоцінивши власні можливості. Наведу власний приклад, у мене багато років жив милий і добродушний метис пекінеса Грицик. Усіх собак і людей він вважав своїми друзями, проте, коли Грицик опинявся в мене на руках, а поруч був чужий собака, мій песик перетворювався в злого монстра, який грізно гарчав зі щирим бажанням пошматувати суперника не залежно від розмірів того. Вистачало Грицика покласти на землю, як він знову ставав добрягою.