Іноді доводиться спостерігати за собакою, який намагається наздогнати свій хвіст. Таку поведінку більшість собаківників сприймає, як гру чи пустощі, навіть не підозрюючи, що за цим криються серйозні проблеми, які вимагають втручання ветеринара або зоопсихолога. Звичайно, собака може ловити свій хвіст у грі, проте часто це є ознакою стресу, нервової поведінки, недостатньої фізичної активності або проблем зі здоров’ям. До речі, вчені помітили, що найчастіше гонитва за хвостом спостерігається у карликових порід. Однак, і великим собакам, зокрема вівчаркам і бультер’єрам, іноді притаманна така поведінка.
Взагалі хвіст для собаки – дуже важливий орган. А дотримуючись модних стандартів екстер’єру й обрізаючи собакам хвости, люди наносять тваринам велику шкоду. По-перше, хвіст – це своєрідний емоційний показник настрою собаки. Коли собака махає хвостом, він висловлює свою радість, дружелюбність. Напружений хвіст свідчить про емоційну настороженість свого власника, прояв агресії. Затиснутий між задніми лапами хвіст, ознака страху, переляку. По-друге, хвіст допомагає поширювати запах, який виділяють анальні залози. Таким чином собака поширюючи запах, мітить свою територію. Чим вище піднятий хвіст, тим швидше розповсюджується запах. По-третє, під час плавання собака послуговується хвостом, як кермом. Хвіст допомагає втримати рівновагу на воді, а також керувати під час зміни напряму.
Спочатку за вивчення проблеми взялися ветеринари. Обстеживши групу собак, вони з’ясували, що свій хвіст доганяють собаки, в яких суттєво підвищений рівень холестерину в крові. Очевидно, холестерин впливає на викид зайвих гормонів, які провокують неспокійну поведінку собак. Також іноді доганяють хвіст собаки, в яких є проблеми з параанальними залозами, а точніше їх запалення. Тоді пес відчуває дискомфорт і біль в підхвостовій ділянці. Не в змозі дотягнутися до хворого місця, тварина сподівається полегшити свій неприємний стан, почухавши хвіст. Схожі відчуття супроводжує наявність глистів. Різноманітні захворювання шкіри на хвості, які супроводжуються свербінням, також провокують таку поведінку. Це – фізіологічний бік проблеми. Проте існує і психологічний.