Мені пригадується наш сторожевий собака Рекс, який жив на подвір’ї в моєї бабусі. Звичайний дворняга, чимось схожий на золотистого ретрівера, мав веселий, дружелюбний характер. Але була в нього одна риса, яка перетворювала кудлатого добрягу в страшного монстра. Десь зрідка йому приносили з ринку смачну хребтину. Собака розлягався просто серед подвір’я, обнімав передніми лапами кістку й брався гризти її. Ця процедура часто супроводжувалася легким гарчанням й виглядала навіть мило. Таку поведінку Рекса ми списували на його велике задоволення від трапези. Проте іноді процес знищення кістки  набував  просто таки загрозливих моментів. І причиною цього ставали звичайні чорні мухи, яких влітку в нас було багатенько. Жодна муха не мала права наблизитися до Рексової кістки. З істеричним гарчанням, яке переходило у визк і супроводжувалося клацанням зубів, собака кидався на комах. У цей час домашні не наважувалися виходити на подвір’я, оскільки картина виглядала  небезпечно. А ось під час звичайних щоденних трапез Рекс залишався спокійним і без жодних емоцій спустошував свою миску. Тому кістки він отримував дедалі рідше.

Продовжувати читання Агресія під час їжі. Усуваємо проблему. →