Життя продовжується!

 bhn8675  День смерті вашого чотирилапого друга буде сумним днем у вашому житті. Особливо, коли позаду залишилися приємні спогади від проведених разом років. Часто господарі трепетно ставляться до церемонії прощання й поховання свого собаки. Якось природніше й без зайвих проблем такий похорон відбувається в сільській місцевості або в мешканців приватного сектора. Скажімо, мій знайомий, який упродовж  десятиліть поховав декілька спанієлів, влаштував у кутку власного подвір’я невеликий цвинтар, на якому кожен собака має свою могилку з маленьким надгробком, де зазначено кличку спанієля й роки його життя. Чоловік так любив кожного зі своїх собак, що навіть написав і видав невелику книжку, де описав різні історії й випадки з їхнього життя. Ще один мій товариш, важко переживши смерть свого ротвейлера, спорудив на подвір’ї будинку гранітний надгробок, на якому просто таки мистецьки зображено портрет його собаки. І хоча будинок належить декільком власникам, сусіди з розумінням поставилися до цього. Отже приповідка: закопали, як собаку, не завжди є актуальною.

    Перше офіційне кладовище домашніх тварин було відкрите в американському місті Харсдей ще 1896 році. Через декілька років такий  цвинтар міська управа дозволила відкрити в Парижі. Мав на подвір’ї свого маєтку невелике собаче кладовище всесвітньо відомий письменник Ернест Гемінгвей.  Відомі собачі кладовища давньої Греції та Ізрайлю, які були знайдено підчас археологічних розкопок. Цікаво, що погребальні почесті надавали лише старим тваринам, які були віддані своїм господарям. Збереглися навіть епітафії на могилах собак, датовані ІІІ століттям до нашої ери.

    Нині чимало кладовищ для тварин виникають стихійно на околицях великих міст. І це справді та проблема, на яку варто звернути увагу. Існує багато прихильників кремації, проте наразі такі розмірковування близькі до утопії. Власники собак іноді впадають в крайнощі й ховають своїх вихованців з людськими почестями. На могилках встановлюють хрести, навіть не усвідомлюючи, що здійснюють жахливе блюзнірство. Адже цей релігійний символ дозволено ставити на могилах хрещених людей. Ще одна моя знайома була так прив’язана до свого старого пекінеса, що цілком серйозно виношувала ідею знайти майстра, щоб після смерті свого улюбленця зробити з нього опудальце. Могили собак і котів прикрашають вінками, відвідуючи їх приносять пакетики з кормом та іграшки.

    Якою б гіркою не була б ваша втрата, не олюднюйте собак! Любіть їх за життя, але не вводьте в ранг ідолів після смерті. Собачий рід ще не перевівся. Краще в пам’ять про вашого померлого вихованця нагодуйте бездомних собак у найближчому сквері, знайдіть прихисток для цуценят, які народилися в підвалі вашого багатоквартирного будинку. Зрештою, не забуваючи свого друга, який відійшов у кращі світи, станьте таким же дбайливим і відповідальним господарем для іншого собачки, врахувавши у його догляді й вихованні всі помилки, яких допустилися колись раніше. Пам’ятайте: життя продовжується!..

  А що ви думаєте про це? Поділіться. Ваш коментар цінний для          мене!    Запитуйте і я обов’язково         відповім Вам!     

 

Поділись з друзями:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *